"Дитина у звичаях і віруваннях українського народу"

Автор: Марко Грушевськийй - чотириюрідний брат Михайла Грушевського.
Видавництво: Либідь, Київ, 2006
256 cторінок


Праця українського етнографа, громадського діяча, єпископа УАПЦ Марка Грушевського (1865 – 1938) є “пребагатою збіркою матеріалу про дітей в українському селі” (І.Франко). Подано і проілюстровано дослідження про дитячі іграшки й забави. Авторський текст доповнюють коментарі на полях відомих педагогів, психологів, медиків, письменників. Книжка зацікавить не лише фахівців – етнографів, фольклористів, педагогів, медиків, а й батьків, широке коло читачів.
Рецензію на цю працю давав Іван Франко.
Переднє слово писала Катерина Ющенко.

Опис: В книзі Марка Грушевського «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» Ви можете ознайомитись з матеріалом про дітей в українському селі: вірування й забобони, гігієна й спосіб виховання, забави й щоденні заняття, становище в родині і в суспільстві. Автором книги було проведено дослідження від перших проявів вагітності матері до народження, а також повсякденного розвитку і виховання дитини.

На сьогодні ця книга є пам’яткою народного досвіду, народної культури в педагогіці, фольклорі та етнографії.

У світогляді українського народу, в його моралі й естетиці життя, в психології українського соціуму минулого жінка й дитина посідали визначальне місце. Однак ця тема ще не досліджена достатньою мірою. Тим більше значення мала свого часу праця Марка Грушевського

 Але ті руйнівні історичні бурі, що невдовзі впали на Україну, затерли не одне наукове й культурне осягнення наших далеких і недалеких предків, до надбань яких маємо звертатися заново.

Багаторічні записи Марка Грушевського становили своєрідну енциклопедію народної педагогіки в її, найделікатнішій частині: родинні стосунки у передчутті великої події — народження дитини; освячені традицією ритуали, що супроводжують народження і «прийняття» дитини в родину; плекання дитини і тонкощі поводження з нею та практика виховання відповідно до її зростання за роками і виникнення щоразу нових потреб та здібностей.

У всьому цьому поєднувалися і колективний глузд народу, передаваний з покоління в покоління, і особиста розважливість конкретних осіб — матерів, батьків, дідів, бабусь, родичів, сусідів... Автор ураховував і одне, і друге, диференціював і тактовно коментував. Поціновуючи виправдану і підтверджену багатовіковим досвідом раціональність народної педагогіки, він уникав безкритичного захоплення і подавав також типові випадай труднощів, недостатньої уважності родичів до дітей, різкого роду ситуації дискомфорту, дисгармонії тощо.

Багато уваги приділено дивовижі дитячої мови та її розвитку в процесі пізнання життя й спілкування з дорослими. Великий матеріал зібрано й описано в розділах, присвячених дитячим лялькам, іграшкам і забавам: як вони розвивали уяву, вигадливість, смак, самодіяльність, — мимоволі думаєш про те, що за сучасних умов дитина стає пасивним споживачем стандартної продукції, а не активним творцем свого предметного світу, жертвою перевиробництва ширвжитку, коли не потрібні ні спалахи власної кмітливості, ні вміння рук, — і навряд чи це сприяє вільному розвитку дитячої ДУШІ.

У розділі «Інтуїтивна психологія селянського життя» простежено розмаїтні випадки відхилення від, сказати б, благополучного педагогічного стереотипу, коли практичний колективний глузд чи особисту інтуїцію застосовують до нестандартних ситуацій, до проблем, що виникають у родинах і пов’язані з неоднаковістю вдач і природних задатків дітей, з усілякими родинними колізіями.

Читаючи текст Марка Грушевсьхого, вкотре вже думаєш про те, яку велику і живодайну народну культуру було втрачено в трагедіях 20-го століття: війнах, розселяненнях, голодоморах, виселеннях, колонізаціях, асиміляціях, нищенні природного і суспільного середовища села... І ще: такі записи хоч дещо зберегли для пам’яті нащадків. Хоча нащадки не дуже звертаються до цієї пам’яті. Те, що раніше з повагою називалося «колективною мудрістю народу», нині зневажене й забуте через невігластво й лінощі думки публіки, яка бачить тільки миготливі вогники скороминущих новацій. І все-таки «добре, розумне, вічне» знаходить зрештою свій шлях до тих, хто його потребує. Знайде цей шлях і праця Марка Грушевського.